22 травня – День пам'яті односельця Сергія Божка
Від того дня вже рік минув,
Що змусив сонце не світити.
Єдиним від синочком був,
Ще молоденький. Тільки б жити…
Він склавши руки не сидів,
Не вмів він часу марнувати.
Навчавсь, вірші писати вмів,
Дала йому цю рису – мати.
Війна в країні – не збоявсь,
Взяв сміло в руки автомата.
Цей поклик у душі озвавсь.
Пішов, наслідуючи тата.
Не долюбив, не доспівав,
Не дописав листа матусі.
Від кулі ворога упав.
А клявся ж їй, що повернуся.
Вернувсь. Ні слова не сказав…
Навіть не глянув в рідні очі.
Лиш біллю серце пронизав.
Яке змиритись з цим не хоче.
Як та журавка по весні,
Крильми об землю суху б»ється.
Чекає. Молиться. В ві сні
Летить… Та син вже не вернеться.
В сирій землі її дитя.
Одна єдиная кровинка.
Терзає зболене життя
Й живого серця половинка.
І рана батькова сквозна,
Вже не загоїться ніколи.
Те, що пройшли… Господь сам зна,
Вогонь. Кров. Смерть. Нестерпні болі.
Каштанів білих ряд цвіте,
Та ти їх більше не побачиш.
Життя віддав ти за святе,
А ти, матусю, усе плачеш…
Тримайтеся, Герой ваш син,
Зростили гідну ви дитину.
Він край наш рідний боронив,
Й поліг безстрашно за Вкраїну
22.05 2023 р
