Я ангел, я живу в людському тілі і мені тут не тісно
Шок по-трохи проходить. Я нарешті звикаю до цього тіла. Крил немає, літати не можу, постійно хочеться їсти, тіло надто слабке, довелося знайомитися з хворобами, постійно то душно, то холодно. Але є вони. Як вони витримують мої крики, я не знаю. А може вони теж ангели? Така приємна ця їхня турбота: коли холодно, одягають, душно, то вмикають кондеціонер, годують, переодягають, обіймають, цілують. Називають це все дивним словом – любов. Але що це означає? Вони мене люблять, коли щось роблять мені добре? Чи може їхні думки постійно про мене? Нажаль в цьому тілі я не маю такої здатності, щоб читати думки. Вони так тішаться коли мене бачать. Тож можливо це все разом і є любов? Тоді я теж їх напевно люблю, цих двох чудових ангелів, які не втратили здібності не спати, як я. Я не бачив ніколи щоб вони спали. Тож коли я трішки ще адаптуюсь, я робитиму їм так само: буду їх обіймати і цілувати, подам теплого коцика, коли їм стане холодно, нагодую, коли вони зголодніють, адже вони також в цих самих слабких тілах.