Хіба така вже безталанна,
Що вітра в полі не знайду?
Якесь закляття нездоланне,
Що накликає страх, бриду.
Так хочеться забутись, стерти
Все те, що вмить блокує почуття.
Злетіти вверх, зігрітися, завмерти
І чути лиш твоє серцебиття.
Невже я як Ікар? Розстануть мої крила?
Я розіб’юсь об скелю протиріч
Впаду розтрощена, слабка й безсила
Розсиплеться моя надія увсібіч.
Чи наздогнав тебе маленький хлопчик,
Який тріпоче крилами і стріли випускає?
А може ти зарився десь в вузесенький окопчик
І робиш вигляд, що тебе немає?
