Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Родвін: В'юни. Оповідання для дітей похилого віку. - ВІРШ

logo
Родвін: В
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

В'юни. Оповідання для дітей похилого віку.

Родвін :: В'юни. Оповідання для дітей похилого віку.
                                      

   Як тільки річенька забрала із заливних луків назад до себе свої води, землі сповнені життєдайної вологи і щедрого річкового мулу,  вибухнули всіма відтінками зелені і золота - то забуяли лугові трави і розквітли яскраво-жовті квіти - дикі іриси, гусячі лапки, квіточки мати-й-мачухи, а на більш сухих ділянках - цілі зарослі кульбабок. 

    Повітря ожило, наповнилось по самі вінця цілющим п'янким ароматом трав і нектарів, а небо заполонили невтомні, ненажерливі і голосисті чайки.

    Весняний день рік годує. На землях, відведених  для городів, вже копошились люди, а в тих місцях, де трави вже набралися сили, повільно і поважно паслися корови, неквапливо і ритмічно пережовуючи соковиті пучки зелені, ніби ще раз нагадуючи про те, що їжу необхідно пережовувати старанно  і без поспіху.

    Але як же без поспіху, коли ніженьки легенькі, небо блакитне і бездонне, сонечко пригріває, а вітри весняні вже давно стомилися і сплять десь під листям лопухів.

    Ніженьок було шестеро - три пари...
Перша пара належала мені - самому маленькому, найменшому Микольці. Мені ледве виповнилось п'ять років і я був вже майже дорослий, і не перший раз ходив з своїм братом Гришунею, який сам себе чомусь називав Григорієм, на луг до діда,  до корів, коли приходила  черга їх пасти,  і, навіть допомагав діду управитись з чередою,  правда, тільки тоді, коли не було сусідської корови Зорьки, бо та теличка дуже норовлива і вічно влазила в якусь халепу - то город чужий потопче, то в болоті застрягне та так, що її доводилось витягувати трактором. 

    Отож, перша пара ніженьок з усіх сил  дріботіла, намагаючись не відстати від двох других пар ніг, що належали  моєму  Гришуні і двоюрідному дядьку Валері, які хутко чимчикували попереду, про щось жваво розмовляли, збуджено розмахуючи руками.

    В руках у мене красувався виструганий з соснової кори кораблик, з трьома мачтами з вербових гілочок і парусами з паперу. Називався кораблик "Фрегат", змайстрував його старший брат і я тримав його обома руками, щоби не впустити, весь переповнений гордості від довіреної честі донести кораблик до найближчої великої калюжі.

    Григорій вже ходив до школи, і навіть не в перший клас а в другий.  Сьогодні уроків не було, бо день вихідний - неділя і до бабці в гості з Чернігова приїхала її сестра, а з нею - її син Валера. Чорнявий, високий, старший за брата на три роки. Він  вимагає, щоб ми його називали дядьком, а я от думаю - який же він нам дядько, коли він для нас  кращий друг і товариш по іграх. Хай дядьком його називає Гришуня, бо це за нього Валера старший аж на три роки, а за мене він - ледь-ледь,  ну зовсім трішечки старший. 

    Валера вдітий "по-городскі". Штани в нього класні, сині - техаси називаються. На тих штанях багато різних кишеньок, блискучих заклепок, і прошиті вони товстими червоними нитками. А з боку - глибочезна вузька кишеня для величезного ножа, який називається "мачете", туди Валера надійно сховав свій заточений як бритва, перочинний ножик. 
    Потім він трішки подумав і зверху до ножика, в ту ж кишеню,  засунув великий чорний пластмасовий гребінь для волосся, зі зручним руків'ям,  дуже схожим  на рукоять ножа "мачете", так що, якщо хтось не знає, то може навіть подумати, що у дядька Валери там "реальний босяцький ніж".

    А ще в тих числених кишеньках були:  справжня бензинова запальничка без кременя, пістолет, який стріляє пробкою, прив'язаною до дула, люстерко, щоб пускати в очі "зайчиків"  і ще дещо, що дядько Валера не показав, бо ми ще малі на таке дивитись. 

    Футболка в нього справжня, щоб грати в футбол, синя з білим і написом "Динамо", на ногах справжні китайські кеди, а на голові справжня ковбойська шляпа.

    Кеди дядько зняв, підвісив збоку до пояса і йшов так, як і ми - босяком, бо вже було дуже тепло, а ми вже давно бігали по вулиці роззутими, без взуття.

    Та й одягнуті ми були трохи не так, не по городскі - і на мені, і на братику були просторні сині труси, про які Валерина мама сказала, що вони сімейні... Чого б це вона так сказала, не розумію - мої труси ніхто із моєї сім'ї окрім мене не носить. 
    Ні майок, ні сорочок на нас не було, зате на головах у нас красувались чудові картузи - восьмиклинки.

Новенькі !

    Баба Уляна, мама дядька Валери, привезла їх із Чернігова, оділа нам на голови і промовила:

 - Це вам внучки, подарунки. Щоб сонце голови не напекло ...

    Прямо посередині картузів, там де сходились клинки тканини був гудзик. Дядько Валера сказав, що то антена і від неї можна дивитися "тілівізор", а "тілівізор" то така штука як кіно, з екраном і спеціальною банкою перед  ним, в яку до самого краю наливають воду. А я ніяк не можу зрозуміти цього "тілівізора". Якщо є екран, то має бути будка, звідки на нього світять кіно... А банка з водою - то класно, коли захотів напитись води, то ось вона перед тобою і не треба нікуди ходити. Це як графин на столі у начальника сільради Куранди, до якого ми з бабцею заходили взяти якусь "справку".

    Обновочки, без єдиної плямочки, пахли текстилем, фарбою  і сиділи на наших головах гарно і рівненько, бо по внутрішньому краю в них  ще й був заправлений цупкий картонний обідок, так що ми були одіті  з братом у все новеньке, хіба що не рахуючи  сімейних трусів.

    Далеко не вся земля після весняної повені висохла. То тут, то там під ноги потрапляли невеличкі мілкі калюжки, наповнені теплою, прогрітою сонечком водою. 
    Дядько Валера  говорив без умовку -   розповідав, наче артист київської філармонії, який виступав минулої неділі в нашому клубі, про те, як вони з мамою, на паровозі, залізною дорогою, їхали до нас із Чернігова...

    Я залізної дороги зроду не бачив, зате бачив, як дід настеляв залізні листи на покрівлю замість солом'яної стріхи і в моїй уяви вималювалась дорога, широка як наша вулиця, виложена величезними листами бляхи і по якій їде здоровенний, як трактор паровоз і тягне за собою на прицепі вагончики з людьми, немов коняка підводи.

    Сонечко ніжно пригрівало, вітерець дрімав, брат з дядьком весело шльопали по калюжах і я, звичайно, з щирою дитячою радістю, теж брьохав по них, піднімаючі снопи сяючих, іскристих бризок просто аж до неба. 

    За густими кущамими верболозу відкрився чималий  простір чистої, прозорої води, що залишилася від повені, на блакитній спокійній поверхні якої, купалися білесенькі невагомі   хмаринки. Підійшли ближче, сонечко з неба вскочило прямо на поверхню води і заставило нас примружити очі:

- Наче дзеркало...

- Точно, тільки посеред лугу.

    Промовив Валера і запустив чималим камінчиком, який йому потрапив під ноги, прямо по білих хмаринках... 
   Камінець шубовснув у калюжу, піднявши фонтанчик іскристих бризок,  і хмаринки разом із сонечком загойдалися на хвильках:

-  Давай сюди "фрегат" !

    Але мені так хотілось самому  погратися корабликом у такій гарній, великій водичці, що я зробив вигляд, ніби не почув дядька, але добрий стусан від Григорія, швидко відновив субординацію в команді і я похнюпившись, швидко передав "фрегат" брату, а той в свою чергу - дядьку Валері. Валера приосанився, обдивився окілля, обслюнявив вказівний палець і підняв його високо вгору:

- Вітер норд-ост!

   При цьому його обличчя набуло надзвичайно розумного і впевненого вигляду, а ліва рука рішуче показала напрямок вітру - прямо на весняне сонечко*.
   Ми з братом теж поплювали на свої вказівні пальці і, наче по команді, піднявши їх якомога вище, дружно закивали головами на знак згоди.

    Нахилившись, дядько Валера  взявся підкочувати  холоші своїх техасів. Потім, задерши їх аж до колін,  пішов прямо по воді аж до протилежного берега.
Ми з братом, як каченята за качкою, почалапали за ним.

- Я буду капітаном, Гриша буде боцманом, а ти - подивився на мене - будеш матросом.  -  Валера розпорядився голосно, як справжній капітан і додав:


- Так ! ... Воду не баламутьте - по воді не ходіть, мул з дна не збовтуйте, а то наше чистісіньке море швидко перетвориться в багнисте болото!

 Сказав і опустив "Фрегат" на воду. Як зачаровані ми дивились на нього і чекали коли ж вітер наповнить білі паруси кораблика і він весело помчить по просторах нашого моря, але на морі панував штиль, паруси обвисли, капітан і боцман були геть не готові до такої ситуації, а матрос якраз ковирявся в носі:

 - Давайте разом подуємо в паруси...
  Григорій сказав неголосно, але Валера почув і схвально кивнув головою.

   Присівши навпочіпки прямо посеред калюжі, і набравши повні легені повітря, ми взялися дмухать на кораблик. Дядько Валера - по правому борту, брат - по лівому а я з усієї сили намагався зробити попутний вітер дуючи прямо в паруси з сторони корми... Фрегат проплив пару кроків і зупинився, немов очікуючи, що ж ми будемо робити далі...

    Валера знову старанно наслюнявив пальця, підняв якомога вище вгору, подумав, а потім взяв кораблика в руки і побрів з ним до протилежного берега калюжі. Ми за ним. А за нами, слідами по воді, з самого дна калабані, піднімалися, хмари потривоженого нашими ногами, мулу.

   " Фрегат" довго стояв непорушно, як впертий віслюк, потім війнув вітерець, легенький-легенький,  по поверхні калюжі пробіглися брижі і наш "Фрегат" спочатку сіпнувся, а потім швидше і швидше поплив, понісся під своїми біленькими парусами на той бік калюжі :

- Ура ! Ура ! Ура-а-а ! ! !

   Від нашого радісного галасу здригнулися лугові трави, захитався молоденький ще зелений очерет, а чайки навіть не знали куди тікати від наших новенькіх картузів, які стрімко злітали поміж ними в повітря, ображено квилили і летіли геть, подалі від того тарараму, що порушив тишу і спокій, що панували на розквітлих весняних луках...

   Ну, як же тут не кричати і не підкидати високо вгору наші картузи, коли ми так довго і терпляче чекали саме на цю,  головну, так жадану подію нашого походу...

    Кораблик вже гордо, як стріла, пересікав середину нашого моря, як раптом поряд з ним щось шевельнулось - звивисте,  чорне і страшне :

- Змія ! - заверещав  я !

- Риба ! - закричав брат Григорій !

- В'юн !  - вигукнув дядько Валера !

    Кинулись !  Я - швидше, на бережок, а брат з дядьком - прямісінько у воду, до середини калюжі. 
   Гриша швидесенько схопив кораблика в руки і притис його до себе, як рідного, а дядько Валера -  вхопив руками щось чорне, довге як змію, впіймав  і затис в кулаці !  
    Це "щось", раптом голосно пискнуло і легесеньким, невловимим порухом вислизнуло з дядькових рук, упало в воду і, звиваючись, як справжнісінька змія, поплило навтьоки ! 

    Дядько зойкнув, немовби смертельно укушений цією змією і, як кіт на здобич, стрімко метнувся на втікачку ! Видно було що його рука таки щось ухватила,  та раптом Валерині ноги мелькнули високо над водою, бризки стовбом шугонули в небо, а спина і голова - навпаки, пірнули в глиб так, що тільки ковбойська шляпа, як той "Фрегат" загойдалася на збуреній поверхні - Валера підсковзнувся і з усього маху, на спину, гепнувся у воду !

    Через якусь мить, він вже стояв на ногах, весь в багнюці, мокрий, вода ручаями стікала з його одягу, рук і підборіддя зате на обличчі його сяяла торжествуюча посмішка - в правій руці він таки тримав того в'юна.

- Єсть ! Впіймав !

   Та клята рибина з цими словами не погодилась, легесеньким порухом вона таки вивільнилась на свободу і з тихеньким плескотом знову впала в воду...

    А в тому місці, де дядько здійняв з дна величезні клуби мулу, на поверхню калюжі виринуло з добрий десяток рибинок.  Їхні чорні гнучкі спинки стрімко вихилялись в безперервному ритмічному русі, здавалося що вони в паніці від того гвалту, що його спричинив дядечко своїм неочікуваним падінням, схожим на вибух глибинної бомби...

   Ми аж заніміли з подиву...  А дядько Валера неначе сказився - одразу ж почав за ними шалено ганятись, намагаючись впіймати руками.

- До мене  !  Всі до мене, ловити рибу, тут її багато!

    Гриша залишив свій дорогоцінний "Фрегат" на березі і кинувся до середини калюжі, весь забрьохався, але руками азартно щось шукав у воді. 

    Я забрів аж по коліна. Прямо  переді мною, на самій поверхні води, звиваючись неначе змія, плавало щось, довжелезне, величиною з мій лікоть, зі страхітливою мордою, всипаною грізними вусами, і з лютими очицями. Ще й розмахувало жахливими плавниками, неначе налякана курка крилами.

- І це риба ? - Пронеслась у моїй голові думка...

- І де на ній написано, що вона в'юн ?

- А може це змія ? Цапне зубами за палець, буду потім все життя ходити калікою, а то і помру !

Плин переляканих думок перебив дядьків окрик :

- Дивіться, дивіться ! Там де вода мутна, там вся риба поспливала на поверхню !

   І справжнім капітанським голосом, голосом в якому прорізались залізні нотки, скомандував :

- Замутити всю воду ! ! !   Гриша, і ти, Коля,  вздовж і поперек баламутьте калюжу, човгайте по дну ногами і підніміть весь мул !  Брьохайте, як можна сильніше, і  всі в'юни будуть наші ! 

   А сам, немов навіжений, намагався руками в замуленій воді впіймати і втримати в руках вертляву і слизьку рибинку... Ловив і Гриша. Результат у нього був той же, що і у Валери. Впійманй в'юн щось жахливо пищав  на своїй риб'ячій мові, мабуть говорив такі негарні слова, за які мама надавала б мені по губах, а потім легенько крутонувшись, вислизав з рук.

    Довго таке неподобство продовжуватись не могло, тож, після кількох невдалих спроб,  вирішили зробити  перерву для наради.

    Всі вибрели на бережок калюжі, дядько розвісив свою мокрі техаси і мокру, як хлющ, футболку   на гілляччя верболозини:

- На сонці висохне !

    Потім дістав за рукоятку, з величезної кишені для "мачете", гребінь для волосся, причесав свої мокрі,  заліплені багнюкою  коси, присів на травичку і  замріяно промовив:

- Я про цю рибу давно знаю, нам мама купляла її на базарі в Чернігові. Ох і смачна ж вона, смажена на пательні ! А тут калюжа ними аж кишить. Уявляєте, як мами наші зрадіють, коли ми принесемо на вечерю такої риби, та ще й  зовсім безкоштовно!

    Ми з братом виразно уявили всю цю смачну  гастрономічну картину, а наші носи навіть відчули той апетитний  запах, який мав би бути при цьому, і схвально закивали головами.

-  Треба щось таке придумати, щоб ці в'юни  від нас ніяк не  змогли втекти...

 Гриша подумав і тихенько сказав:

- От, якби нам сітку рибальську, або хоча б підсаку... чи штанам холоші зав'язать...

Дядько за нього продовжив:

- Можна було б ловити майкою... Треба було б майку вдіти під футболку, але ж жарко в майці...

   Тут його погляд втупився на мій картуз і в очах його промайнула іскра, така, мабуть, як дядька Н'ютона, коли того по башці бехнуло яблуком:

- Картуз !

- Точно, - підримав Григорій :

- Замість підсаки !

- Не дам ! Це мій подарунок ! Мені баба подарувала, щоб голову не напекло ! -  з усієї сили вереснув я і заревів.

- Та у нього картуз малого розміру, великий в'юн не поміститься.

Доречно заявив Гриша з жалем подивившись на мою голову.

    Валера зметикував блискавично - протягнув до брата руку і той урочисто передав йому свій новенький картуз. Дядько уважно його обдивився і акуратно витягнув з капелюха  картонну полоску,  закладену ободочком, ще на фабриці, для надання картузу ошатного вигляду :

- В'юни мокрі, картонка розмокне. Потім поставимо назад.

І, як дбайливий господар, причепив обідок на верболозині, поряд зі своєю футболкою.

   Ловити в'юнів картузом виявилось набагато ліпше і цікавіше, ніж руками. Заморені в збаламученій воді вони звивалися на поверхні води і легко потрапляли до дядькових рук і в підставлений Гришою картуз. В'юни викручувались, пручалися і голосно й розпачливо пищали, немов ті курчата, які відбилися від квочки. 
    Пішов у діло і другий картуз, в нього ми почали складати впійману здобич - мені для справжнього діла  навіть бабиного подарунка було вже зовсім не жалко !      
    
     Час збігав стрімко і невпинно, а в'юнів, здавалось, менше не ставало, брат з дядьком просто ошаліли від азарту такої рибалки, навіть я, переборовши страх перед цією, схожою на зміючку,  рибкою, схватив в'юна і, доки з нього і з моїх рук стікала  вода, вкинув у підставлений Гришою картуз. 
    Ох і слизький же він був !  Брат одразу ж затис картуза так, щоб в'юн не втік і рибка, голосно пискнувши поповнила нашу спільну здобич.

       У неглибокій виямці, біля калюжі,
ми зробили склад - виложили туди з картузів частину виловлених рибок, а потім старанно прикрили їх свіжою зірваною травою,  бо дядько Валера сказав, що літнє сонечко таке палюче, що перетворить наших, так тяжко спійманих в'юнів, на в'ялених бичків.
      Я і подумав :  - Щось тут Валера наплутав... я ж добре знаю, які ті бички, ми ж  братом гуляли на колгоспній фермі, бачили і корів, і бичків, а колгоспний бик тільки зиркнув на нас одним оком, то ми з Гришою одразу ж дременули тікать...

     Згодом калюжа, яка до нашого прибуття, нагадувала красиве неглибоке чисте озерце, від невгамовного бовтання і човгання наших ніг,  геть замулилась і перетворилась на брудну калабаню - справжню мрію всіх наших сільських свиней, а ми, мокрі, з ніг до голови в багнюці, з азартними вигуками продовжували цю рибалку, розпалені гарячим завзяттям первісної людини, ганялися за звистими впертими рибками, незважаючи на те, що сонечко швидко котилося донизу, ще трішечки і воно зачепиться за верхів'я дерев над сільськими хатами,  які ледве виднілися вдалині.
    Корови, які тихо і мирно паслися неподалік, раптом згуртувалися в череду і помаленьку, а потім все швидше і швидше, попрямували ло села...

-  Гляньте, корови ! - Закричав Григорій.

-  Що, корови ? - Перепитав Дядько Валера, потім поглянув на сонце і розгублено промовив:

- А вже пізно, годин вісім. Давайте, збиратись, бо буде нам на горіхи.

    Ми з жалем востаннє, подивились на наше море, яке врешті решт перетворилось на справжню чорну калабаню,  на поверхні якої до сих пір кружляло десятків зо два в'юнів...

    Дядько Валера ледве вліз в свої мокрі, невисохші техаси, пару разів лапнув футболку і перекинув її через плече :

- Дома досохне, Тітка ж піч протопила...

   А ми в цей час з братом швиденько збирали до кучі улов. В'юнів у нас назбиралось двоє повнісіньких з горою картузів, а ще ж у нас була повна виямка, в яку ми складали здобич,  прикрита травою, біля самої калюжі... 
   Валера схилився над нею бурмочучи під ніс:

-  І куди ми їх складати будемо, в руках же не донесем, а футболку жалко... 

   Потім лапнув раз  по траві  рукою, другий... 

-  А в шляпі ? Ковбойській ? 

-  А шляпа... солом'яна... вона розвалиться, якщо намокне...

  Дядько відповідає Гриші, але явно хоче сказати щось друге:

-  Ей, братці ... А де ж в'юни ? 

  Нарешті вигукує він, здивовано розгрібуючи руками траву, якою ми так старанно укривали виямку зі спійманою раніше рибою...

В'юнів у виямці, під травою не було ...

-   Може їх чайки розікрали ? -  спробував здогадатись Гриша. 

-  Чайки ... Ми б помітили - сказав Валера і  пильно подивився на мене.

-   А може їх літнє сонечко перетворило  на в'ялених бичків і вони тихенько порозбігались...

    Абсолютно серйозно, вставив і я свої п'ять копійок, в надії на схвальний відгук брата і дядька на моє припущення.

   Та замість слів похвали почув сердите:
-  Це ти їх випустив ?  
   Дядько насупив брови, втупившись мені прямо в очі.

-  З чого б це я їх випускав ? - Ображено крикнув я і приготувався заревти.

 В цей час, в цілковитій тиші, трава біля самого бережка ворухнулась і з неї в воду, з майже нечутним плескотом, шаснуло звивисте слизьке тільце... 
 
-  В'юн... -  тільки й злетіло з отеретілих дядькових вуст.

-  Ну це ж треба... По траві... - тільки й спромігся сказати брат

- Ага ! Ага, а ви зразу ж на мене  !  -  радісно і зловтішно вереснув я.

-  Повтікали ... Ну і добре, а то прийшлось би їх в футболці нести...

   На тому наші збори і закінчились. Дядько Валера взявся нести більший, Гришин картуз, повнісінький з горою, вертлявих рибок.
    В'юни ніяк не хотіли спокійно лежати в картузах і по дорозі весь час намагались вистрибнути з них на дорогу, в пилюку, так, що їх потрібно було підбирати і складати знову назад.
   Гриша обома руками ніс мого картуза, заповненого в'юнами так, що більше в нього вже нічого не могло влізти, а я, геть стомлений,  ледве чалапав позаду, зате в мене у руках знову був наш геройський "Фрегат", який, поміж зміючок і хижих риб, переплив наші чарівні морські простори,  а також - два картонних ободочки, які потрібно було обов'язково вставити назад в картузи, коли ті висохнуть.

    Сонечко вже спустилось на самі стріхи  чепурненьких хаток, остання корова з череди вже почвалала в широку сільську вулицю, коли ми стомлені але радісні, нарешті дібралися  до села...

  Біля самих хат, на височезному пагорбі стояв наш дід і уважно вдивлявся в залиті останніми променями сонця простори заливних луків, нервово покручуючи в руках різку. Та ось із-за пишних зарослів верболозу з'явилась компанія із трьох хлопчиків, двоє із яких несли поперед себе щось в руках, чи то каструлі, чи то якісь чорні баняки, а третій, самий менший ніс в руках досить величенького кораблика з кори, ще й з парусами, а на зігнутих ліктях ще й якісь невеличкі обручі.

- Цікаво, що ж там у нас за гостинці ...

Прошепотів про себе дід :

-   Діду, дідусю, а ми в'юнів наловили ...

    Дід уважно подивився на ще мокрих, вимазаних в болото коханих онуків і небожа, на перемазані риб'ячим слизом і багнюкою новенькі картузи і, випустивши з рук лозину ніжно посміхнувся в пишні вуса :

-  Добре, внучки, добре... біжіть скоріше додому ...  От матінка буде рада...


    Що було далі ? Не пам'ятаю... 
Ну чого ви до мене причепились - не пам'ятаю!  Мама з братом, іноді сміються, пригадуючи цю бувальщину, а я не пам'ятаю !  Ні того як мама тим картузом шмагала Григорія, цілила нижче спини, а потрапляла по плечах і по голові... Ні того як баба Уляна лупила дядька Валеру мокрими техасами по задниці, примовляючи при цьому: 

- Ось тобі ! Ось !  По башці твоїй, дурній, щоб думала, хоч трохи !... Щоб знав з ким ходить !  Куди ходить !  І коли додому повертатись!

   Їй, Богу, не пам'ятаю, як дід з батьком переглядувались і дід все казав : - Ну досить, досить вже... синяків понабиваєте, на стілець  не сядуть. А я сховавшись за дідовою спиною  тихенько спостерігав за екзекуцією і за котом Ляпою, який аж вуркотів від задоволення поїдаючи  наші в'юни, які мама спересердя викинула у розору.

   Зате дуже добре пам'ятаю, як бабуся широко відчинила двері і з кухні,  разом з хвилею аромату смаженої риби, до нас донісся її милий рідний голос:
- Ну годі вже Вам,  годі ! Швиденько всі в хату ! В'юнів смажених їсти!

    І одразу ж всі крики, зойки і лайка стихли і всі дружно потяглися в світлицю, де на довжелезному столі, поряд з гарячою картоплею зі шкварками, квашеними огірочками і капустою, поряд з горою зеленої цибулі височіли аж дві пательні з золотистими смаженими в'юнами, і всі одразу ж стали милі, добрі і спокійні, неначе і не відправляли діда на болота, на розшуки пропавших безвісти дітей... 

   Отож, мабуть, не всі в'юни дісталися Ляпі.

   А смажені в'юни вкуснющі ... Словами 
не передати ...



* прямо на весняне сонечко - в сторону півдня, міжнародне позначення — S (від англ. south),  на ЗЮД, або ЗЮЙД, тобто ніяк не НОРД-ОСТ.



13.02.2023 р.


Фото "https://cdn.pro-fish.com.ua/images/184/184-2-7-685x440.jpg"










ID:  974111
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Гімн
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 17.02.2023 17:33:16
© дата внесення змiн: 27.03.2023 17:34:00
автор: Родвін

Мені подобається 13 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Надія Башинська, Ніна Незламна, Веселенька Дачниця, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Валентина Ярошенко, Катерина Собова, Маг Грінчук, Наталі Косенко - Пурик
Прочитаний усіма відвідувачами (551)
В тому числі авторами сайту (21) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Катерина Собова, 22.03.2023 - 11:44
12 12 12 Так цікаво, проза - супер! Читається на одному диханні!
 
Родвін відповів на коментар Катерина Собова, 24.03.2023 - 07:51
Катю, це не просто проза, це - мемуари ! biggrin  biggrin  biggrin

Катю, радий, що у Вас вистачило терпіння прочитати цей твір, а ще більше радий, що цей твір Вам сподобався. 16 16 16

ros ros ros ros ros        
give_rose  
 
Любов Іванова, 22.02.2023 - 18:18
Я дуже люблю прозу.. А таку свою, сільську, дуже знайому - тим паче. Чи тала і смакувала!!! Дуже гарно, цікаво, дуже вдало !!! 16 16 12 12 sp sp ft ft 021 021 ros ros ros ros ros cup cup
 
Родвін відповів на коментар Любов Іванова, 22.02.2023 - 19:13
Дякую, пані Любо за такий розкішний коментар. Я ж старався, щоб Ви, читаючи, посміхнулись. Дуже радий, що оповідання
Вам сподобалось.

ros ros ros ros ros        
give_rose   
 
Цікава, змістовна розповідь. Гарно провели читача по життєвих стежках і дали волю спогадам. Дякую. 16 12 give_rose
 
Родвін відповів на коментар Наталі Косенко - Пурик, 21.02.2023 - 12:11
Дякую, пані Наталі за коментар. hi
Щиро радий Вашому терпінню, якого вистачило, щоб прочитати це оповідання.
Воно, якось саме заповнило голову, розбухло і потім вилилось на папір.
Чесно кажучи, хотілось написати маленький вірш про літо, але моя Муза повела раптом мене геть в другий бік, по несподіваних стежках.
Радий, що твір Вам сподобався.


ros ros ros ros ros        
give_rose   
 
Надія Башинська, 20.02.2023 - 22:20
16 23 16 ЦЕ СПРАВЖНІЙ ШЕДЕВР, КОЛЮ! НИЗЬКИЙ УКЛІН ВАМ ЗА ТАКИЙ ГЛИБОКИЙ, ЗМІСТОВНИЙ, ДОВЕРШЕНИЙ ТВІР!
biggrin ТЕПЕР МОЖНА ВСІМ НА В'ЮНИ! ПРОЦЕС ЛОВІННЯ ПЕРЕДАНО ДОСКОНАЛО! give_rose give_rose give_rose
 
Родвін відповів на коментар Надія Башинська, 20.02.2023 - 22:38
Ой, пані Надіє, мені аж ніяково від такої високої оцінки мого оповідання.
Мені дуже хотілося підняти Вам і всім своїм любимим читачам настрій, гарними щасливими спогадами про наше світле дитинство. Я дуже старався, щоб Ви посміхнулися і щоб хоч на хвильку відволіклися від сьогодення.

Щастя вам всім.

23 23 23 23 23      
icon_flower   
 
el el el el el el el   

 021 
 
Надія Башинська відповів на коментар Родвін, 20.02.2023 - 22:41
16 23 16 ВАМ ВДАЛОСЯ! 19 22 22
 
Маг Грінчук, 20.02.2023 - 22:11
Чудове оповідання. friends hi
 
Родвін відповів на коментар Маг Грінчук, 20.02.2023 - 22:16
Дякую за коментар, пане Грінчук, дуже хотілось підняти настрій своїм читачам в цей тяжкий суворий, холодний час.

16 biggrin hi
 
12 Хоча і довжелезне Ваше оповіданнячко, читала із задоволенням. Цікаво, весело. Згадала й свою "дитячу флотилію", а ось в'юнів не доводилось ловити. А в'ялені куштувала, смачненькі. І описи природи теж мені сподобались. Пишіть ще! 16 friends hi
 
Родвін відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 20.02.2023 - 21:46
Пані Світлано, чесно скажу, що коли побачив, наскільки довге вийшло оповідання, то жахнувся і кинувся його скорочувати, але результат виявився зворотній - розмір тексту тільки, на жаль, збілшився.
Ось так, я не винен. Воно саме biggrin

Я дуже радий, що у Вас вистачило терпіння прочитати все написане, що оповідання збурило Ваші спогади і що Вам сподобалось.

Дякую за теплі і добрі слова коментаря.
Я щирий прихильник Вашої лірики, особливо лірики кохання, за яку щиро дякую.


ros ros ros ros ros    
    
give_rose   

021
 
sp Класно sty101 Цікаво, легко читається, наче на тій давній рибалці побувала yahoo і своє згадала biggrin Ми ловили рибу плетеними із лози корзинами, а восени збирали в ці корзинм картоплю.
 
Родвін відповів на коментар Веселенька Дачниця, 20.02.2023 - 21:33
Віронько, у нас на такі корзини казали "коробки", або "кошолки" . Бабця, бувало зовуть : - Онучку, бери коробку, та ідіть з Вітьою ( сусідський хлопчик ), щучок натопчіть.
Ото, під берег, під кущ приставляємо "коробку" і ногою топчемо - виганяємо щучок з куща прямо в неї, а на шиї - торбинка. Щучку з коробки та й туди.
На вечерю вистачало на всю сім'ю. А на слідуючий день в ту корзину вкидали викопану картоплю і - через плече...

Дякую, Віронько за коментар, дякую щиро за спомин.

Доброго Вам здоров'я !

23 23 23 23 23      

icon_flower

 021 
 
Н-А-Д-І-Я, 19.02.2023 - 17:38
12 12 Дякую за чудове оповідання! give_rose hi 9 good
 
Родвін відповів на коментар Н-А-Д-І-Я, 19.02.2023 - 18:02
Щиро дякую, пані за коментар, радий, що оповіданнячко Вам сподобалось.

give_rose

el el el el el el el   

 021   
 
Капелька, 18.02.2023 - 18:20
12 Чудове, добре Ваше оповідання, Родвін!
Гарно написане в деталях, наче почимчикував з Вами
в дитинстві в цікаву подорож! smile
 
Родвін відповів на коментар Капелька, 20.02.2023 - 12:36
Дякую, Олексію за теплий, хороший коментарій. Щиро радий, що Ви пройшлися разом з моїми літературними героями по тих красотах, які, на превеликий жаль, залишилися тільки в минулому...
Частина деталей спливала в пам'яті, частина - в уяві... hi

Доброго Вам здоров'я !

021
 
Віктор Варварич, 18.02.2023 - 12:15
Цікава розповідь! 16 22 friends hi
 
Родвін відповів на коментар Віктор Варварич, 20.02.2023 - 12:28
Щиро радий, пане, що Вас зацікавила ця розповідь! 16 22 friends hi
 
Дякую Вам, шановний Миколо за гарну пригоду з далекого дитинства! За подарований позитив!
Натхнення Вам та благополуччя! 12 16 give_rose 16 42 43 love03
 
Родвін відповів на коментар Валентина Ярошенко, 20.02.2023 - 12:42
На здоров'я, пані Валентино !
Щиро радий, пані, що мої літературні герої змогли відволікти Вас від негараздів нашого суворого сьогодення !

el el el el el el el   

 021   
 
12 добре є! гарна мова і хороший виклад. натхнення ВАМ! hi
 
Родвін відповів на коментар НАСИПАНИЙ ВІКТОР, 20.02.2023 - 12:39
Щиро дякую, пане Вікторе за коментар, за високу оцінку твору. hi 16
 
Ніна Незламна, 17.02.2023 - 18:39
12 12 16 32 Чудова розповідь! 021
Таким дитинством можна було насолодитись! Природа,свобода,бажання відпочити з насолодою,відчути справжнє літо!. Дякую,дуже сподобалось. А я в 2 класі з племінницею у річці Лопань ловила рибу хустинкою. Та коли принесли додому,то виявилися жаб'ячі пуголовки.Ото сміху було...й досі згадуємо.Гарного вечора Вам і натхнення! give_rose
 
Родвін відповів на коментар Ніна Незламна, 20.02.2023 - 13:08
Дякую, пані Ніночко за добрі теплі добрі слова Вашого відгуку на це оповіданнячко. Таким було наше дитинство - беззаборонне, з чистими водами, з буйною зеленню і невичерпними природними дарами... Ловили і ми жаб'ячих ополоників і новими чистими майками ледве дотягували додому підосиновики, за що отримували від батьків "на горіхи"...
Провалювалися під лід і розбивали носи на сніговій гірці. Не мили ні рук ні огірків, ні яблук і пили воду з озера, через картуз, щоб на ньому мікроби осідали...
Жили без телевізорів, але в сільську бібліотеку я сам записався в п'ять років...
Таке було наше дитинство, наше щастя...
Справжнє...

el el el el el el el   

 021   
 
Lesya Lesya, 17.02.2023 - 18:34
Дуже сподобалось! Дякую за поиємні хвилини!
 
Родвін відповів на коментар Lesya Lesya, 20.02.2023 - 13:11
На здоров'я, пані Леся !

Щиро радий, що Вам оповіданнячко сподобалось!
Дякую за коментар.

16 23 23 23 give_rose hi
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: