тут бились коліна, кришилось серце,
тут зустрічі вад і знаходжень герці,
тут смерть у Таро випадає часто,
тут все, що є світле — стає баластом .
я чхала на моду і "Ґуччі-ґуру",
ЦЕ місто зробило мене обскуром,
як мак у макітрі, топтало, терло,
лишило на згадку лиш шрам і сквéрну.
ЦЕ місто — сновида, туманом вите,
причина вагань, і від них дуріти,
розкопок, немов пірамід у Гізі,
ниряння у вихор само-ревізій.
ЦЕ місто ввібрало криваві сльози,
що лютий у ґрунті їх підморозив,
січневі прощання і вічний спокій,
застиглі в повітрі слова жорстокі.
воно горокракси вбиває вперто
і змушує камінь Сізіфів перти,
цю ношу нести до скінчення віку,
тому я до нього ніяк не звикну.
тому я тікаю подібно миші,
і мрії — єдине, що в нім залишу.
поховані мрії під стóсом пилу,
мінорною гамою тихо линуть...
