Терзає душу здавнена печаль:
Не поряд я... усе в путі, в дорозі...
І не подзвоню, не прийду, на жаль...
І вже ховатися тепер не взмозі
Від себе й своїх спірних почуттів,
Що застеляють розум і свідомість...
Тебе б побачить хоч на мить хотів
Та тільки зуби заціпив натомість.
Все важче й важче буть на самоті,
Я чую голос твій, і сміх, і звуки,
Й слова твої, так точно, саме ті,
Що завдають душі пекельні муки.
Мабуть я схожу з розуму, з ума,
І нерви струни ось-ось розірвуться.,
Коли торкнеться серця та сума
Що в приказці старій за відчай зветься
Та знову встану вкотре і піду,
Нехай війна, розлука і напасті,
До тебе я крізь простір й час прийду
І буде перемога, мир і щастя.
