Дорога, що веде у невідоме,
Заманює пригодами в майбутнє.
Вони намрієні і трохи кольорові
І в свої сили впевненість присутня.
За кроком крок, ми уперед прямуєм
І там світанки гарні зустрічаєм,
Що в мріях було, те самі збудуєм,
А від кохання в небі політаєм.
І час стрімкий нас, мов веде за руку.
Позад лишилися роки, що пережили.
Так важко відчувати нам розлуку,
Тільки емоції напам’ять залишили.
Частіше захід сонця споглядаєм,
Хоч іноді радіємо світанку.
Тепер не біжимо ,чекаєм.
І дякуємо Господу щоранку.
10.11.2022р. Олександр Степан.
