|
Одна літня жінка заходила кожен день в одну забігайлівку. Де ходили тільки п’яниці, хоча її син був священником. Чому вона почала там з’являтись, ніхто й гадки не мав.
- Усе життя жила добре, дуже була щирою, всім помагала. А тут раз - і збочила з доброї дороги, - хитали головами бабусі на лавочках. І деколи щоби дізнатись більше інформації для пліткування, питали в того хто виходив звідти.
- Ну от, сьогодні знову у двері не влізаєшся! - жартували до «грошепропивальника».
- А скажи но! Бабця Юлька сильно випиває?
Це питання не минало жодного хто виходив з того приміщення. Та всі немов би копіювали один одного, не відповідали нічого.
Тільки рукою махали і йшли собі додому.
Щоб знати правду, й на свої очі бачити, якою саме виходить звідти бабця Юля, не дочікувався ніхто. Хоч би, як кого кортіло. Холодало, темніло, та й комарі не на жарт атакували.
А про жінку по селі все більше розлітались чутки, що вона п’яниця.
- Як її не соромно! Їй Богу! Син у церкві служить, а вона тут таке витворяє!
Навіть усезнаюча баба Параскевія, що могла розказати біографію кожного хто у селищі живе, не могла второпати нічого.
Та через рік на забігайлівці висіла колодка. Він вже не працював. А той хто відвідував його, завдяки бабці Юлі, знайшов добру дорогу і почав ходити в церкву.
Власник поглядав скоса, коли бачив стареньку. Але через деякий час став веселішим, і після недільної Літургії попросив слово.
- Слава Ісусу Христу, дорогі односельчани! Я був власником чайної у вашому селі. Сам не розуміючи того, помагав людям спиватись. Радів тим грошам, що вони приносили. Але ніколи не задумувався над тим, що горілка, це страшна річ, якщо нею зловживати. Вельмишановні, прошу пробачення у тих сімей, чиї чоловіки відвідували мій бар. Так би тривало дальше, якби не он ота бабуся, що стоїть у червоній хустці. Вона кожного дня приходила і йшла до музичного кутка. Притягувала крісло, вимикала магнітофон і опускала низько мікрофон та починала читати Біблію.
Спочатку її кожен з відвідувачів перебивав. Навіть і я... Думав, що вона взагалі собі таке дозволяє?!. Та через кілька років ми змінили свої думки. І останні дні уже слухали з захопленням. Також хотів би наголосити, що вчора був її останній візит, у моє колишнє місце роботи. Бабця Юля, прочитала останню сторінку. А я продав свій бар. Нові власники збираються усе там змінити, і відкрити магазин продуктів.
- Як багато часу ми марнуємо на те, що не є, нам, потрібно взагалі. Усі гроші, які заробив, роздав діткам. Адже їхні бажання не були виконані, я це знаю точно!
24 грудня 2020 року
ID:
977500
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.03.2023 13:18:29
© дата внесення змiн: 19.03.2023 13:18:29
автор: Володимир Український
Вкажіть причину вашої скарги
|
