ти шарахаєшся мене наче я уособлення смерті, яка переріже тобі горлянку, й ти тут і забуваєш таємницю мого приходу. ти хворий, серденько. я існую в твоїй уяві, і ти щось впевнено доказуєш блакитним стінам. бо вони рухаються, того й доказуєш. а ми могли б бігати разом, та я наступила у скло і тепер прикута до ліжка.
вона постійно хотіла спати, бо в неї була остання стадія раку, але її сусіди зверху не давали їй спати, а потім їх знайшли підсмаженими у вигорілій хаті. скільки це може продовжуватися? себе треба поважати.
сніг. білий та холодний. я ступаю на нього впевненим кроком, бо я всього лише вітер, котику.
