Я мовчу уві сні чи кричу? Підкажіть, хто відчує.
Зрозуміти не можу, прикутий до ліжка лежу.
Я вигадую правду війни, що на мене полює,
Щоб відчути себе і свою подолати межу.
Наодинці з собою, немовби почивши у Бозі,
Я над краєм провалля лечу, наче вистигла тінь.
Навертають мене на солону сльозу віртуози,
І до слуху мого долітає спізніле «Амінь!»
З-поміж вражень чужих і огидних чуток клишоногих,
З-поміж втрачених ніг та роздертих на шмаття ідей,
Наїжачилась правда колючим обличчям до Бога…
Задля того, щоб вмерти й непотребом стати в людей.
Задля чого уся маячня? Задля чого писались катрени?
Захотілось погратися в Бога? Не віриться, ні!
Сон-не-сон, а життя переходить в зловісну сирену,
Наче кількість – у якість в моєму тривожному сні.
Вчуся класти мазок за мазком. Я звертаюсь до світу,
Бо ще вірю: здійсниться пророцтво, що в генах гуде,
Що до миру дійду я промінням ласкавого літа.
Як проснусь – зустрічайте! Війни вже не буде ніде.
21.06.22