Не сплять українці і ночі, і дні –
Рятують свою свободу.
Стоять – не здаються, хоча і одні
Без інших, на жаль, народів.
А ворог лютує, вогнем полива,
Смертями все засіває.
І щедро шле світ нам підтримки слова,
Що банки, мовляв, закривають.
Здається, нечистий на землю спустивсь,
Аби утворити пекло,
І плачуть загиблих раніше хрести,
Й серця матерів отерпли.
Принишкло і море – сльозою впилось,
Крові вояків… не змило –
Тринадцять ангеликів в небо знялось –
Хмаринками їхні крила.
Херсон не здається, Чернігів стріля,
Впираються Суми й Харків…
Горить в москалів під ногами земля,
Не ‘дин із них кров’ю харка.
Столиця вогнями ракет упилась,
Там крики людські й сирени,
Та мрія кремлівська таки не збулась,
Хоч справді часи буремні.
У теробороні – уже тисячі –
І не голіруч – при зброї.
Свободи своєї вони сіячі,
Хтось вийде з боїв героєм.
Народ України горою стоїть –
Атакам не піддається,
Він дух гартував уже кілька століть,
Тож зна; перемога кується
Лише у відкритім, смертельнім бою,
Й полита свинцем і кров’ю.
І люди полками новими встають –
Вбивають орду з любов’ю.
25.02.2022.
Ганна Верес (Демиденко).