Туман… А це надворі чи в душі?
І що це? Смуток чи чиїсь тривоги?
Туман повзе, немов гидкі вужі.
Бере в полон і серце, і дороги.
Й отак снує, немов меткий павук
Свої тенета розставляє вміло.
Мабуть, в туману сотні тисяч рук
І восени він не сидить без діла.
Осів туман на листя у садах,
Яке і так вже доживає віку.
Летів в задумі сизокрилий птах
І сів на гілку. Просто так. На втіху.
А той туман, немов лихий хижак,
Бере в полон і серце, і дороги.
Сидить на гілці гордовитий птах,
Сховав в тумані смуток і тривоги.