Я з тобою почув, як зеленіє трава,
Як вітер свистить - до землі припадають квіти,
Я з тобою помітив тихий шурхіт мого пера
І як потріскують у вогнищі тоненькі віти.
Ти заглушила пусті розмови і гул машин,
Нестерпний тупіт, багаторічний крик.
В тобі - сингуляргість, недосліджена точка і мить,
З тобою мені забагато пригорщі крихт.
В тобі - сосновий ліс і грецькі міфи,
З моїми ангелами танцюєш ніжний вальс,
А демонів у змозі заспокоїти, зігріти.
Ти мій каталізатор і першовідкривач.
Промінчику, скажи:я ж не помилився?
Ти все-таки в мене є серед воєн і стріл?
Я не хочу боротись. Я вже достатньо втомився,
І не буду тебе вигравати. Це не дуель, не двобій.
Моя росинко, не думай, що буде потім,
Давай не складати клятви, чогось обіцяти:
Можливо, будуть розбиті об скелі зорі
Чи бездиханне море. Я не хочу цього чекати.
Молю, не проси бути готовим для тебе вмирати,
Хоч згоден насправді з тобою на рабство, у прірву.
Я лиш людина : я прагну жити і відчувати.
Волію пліч-о-пліч бігти назустріч вітру.
Знаєш, мені удосталь: для нас - ненаписане
І те, що не описати. Я заздрю власному щастю.
Це все таке швидкоплинне й від того прекрасне.
Мій юний промінчику, прошу до танцю.