Ви уявіть собі людину, що гордо просить про любов.
Вона, напевне, дуже сильна і бачить суть усіх розмов.
Вона така, яка щосили і гучно крикне "Стережись!"
І понесеться на санчатах хутчіш за вітер стрімко вниз.
Вона співає зранку пісню, мов соловейко під вікном.
А вечорами колискові, і всіх вкриває ніжним сном.
Вона уже незламна зовсім, вона не стерпить зайвих "лю",
Просить її про щось даремно – не чує більш вона жалю.
А уявіть ту, що благає.. Благає так, що стигне кров.
Вона, здається, дуже ніжна, як паросток серед дібров.
Вона така, якої серце ще не розбили пару слів.
Вона повірить, вона чиста, вона живе у світі снів.
А лиш засвітне, сонце встане, вона піде гуляти знов.
Її проміння сонця гріють, вона із кришталю немов.
Не раньте серця цій дитині, вона не знала болю ще.
Нехай в житті вона не знає ні біль в душі, ні в серці щем.
15.I.22