"Не закутуй землею віко,
бо крізь нього нічого не бачу..." -
Крізь завію й холод собачий
Чутно вітер, подібний до крику.
Буде човен-труна під снігом,
Буде хрест під котримсь із селищ -
Попливеш до країв щасливих,
До братів дитинно-веселих.
Тут завжди буде зимно й біло -
З подушОк натрусило пуху.
Тільки мокрі пелюстки світла
опадуть, невловні для слуху.
"Не закутуй снігами віко..."
Це неглИбоко, жменька ґрунту
І дві жменьки глевкого снігу.
Буде лютий.
