Мій лист не дійшов до прем’єра.
То хто ж я в державі такий?
Он місце твоє, за бар’єром,
Кричи там, хоч лопни, дурний.
Мені б того тіста з корита,
Що в них на престолі стоїть.
А то я, немов Лис-Микита,
Що кинули – те він і їсть.
Мій лист заблукав у тенетах,
Напевно, десь клерк його згріб,
З ним книжку мою – від поета
Дарунок прем’єру навік.
Так в чому ж була суть писання?
Своє чи державне болить?
Моє і народні страждання
Моїми словами кричить!
О Господи, де ти? Відкрийся,
Зірви простирадло брехні,
Скажи їм: «Еліто, покайся,
Бо всі згорите у вогні!»
Я знаю, не скажеш… То й досить
Блукати думками в Раю.
Невже і тобі вони платять?
Тоді візьми душу мою!
--
