До бабусі на картоплю дуже ми спішили,
Познаходили лопати ,відра погрузили.
Висипалось на город нас дуже багато,
Бо картопля у селі це сімейне св'ято.
З оптимізмом і юмором всі повибігали ,
Швидко бабкині рядочки перерахували.
Не багато ,всього вісім настрій не змінився,
Та, як виявили потім ,трішки помилились.
Зрозуміли, що не буде коли лінуватися
Бо оті кілька рядочків в горизонт впиралися.
Довгою була для нас із грядки дорога,
Вже не бігли ,а насилу ми тягнули ноги.
Хтось із банки на голову лив холодну воду,
Хтось швиденько витирав косметику з морди,
Бо обличчям її більше не можна назвати,
Вся Із потом красота почала стікати.
Дружно всі стали знімати порвані перчатки,
Не поможуть їм уже бабусині латки.
А як глянули на купу ,що перебирати,
Почала з'являтись думка, що треба тікати.
За обідом в один голос встигли заявити,
Щоб картоплі на той рік лиш рядок садити.
А бабуся ,як завжди і не сперечалась,
Усе буде, як щороку, вона добре знала.
За вечерею усі стали засипати,
І не спорили уже де кому лягати.
Попадали, як ті мухи ,хто де опинився -
Слава Богу, що сімейне св'ято закінчилося.
Довго потім у вісні ще усі здригалися,
Бо картопелька усім цілу ніч ввижалася.
Таїсія Киян.
