Білокрилим, вільним птахом,
В небі хочеться літати,
І під хмарами над дахом,
Пісню тихо заспівати.
Світ змінити назавжди,
Від жорсткості й брехні.
Від ганьби і ворожби,
Світ неначебто в вогні.
Жадібність і заздрість поруч,
Лицемірство повсякчас,
Що праворуч, що ліворуч,
Ми в багні – спливає час.
І розправити би крила,
Я би крикнула щосили,
Бо терпіти вже несила:
- Що ви люди, натворили?
Де любов і доброта ,
Віра в наше майбуття?
А в серцях, лиш чорнота.
І не видно вороття.
А людська душа, як море,
Що колись бува штормить.
Інколи мутне, прозоре.
Штилем може стати вмить.
Але віра не згасає,
Та любов'ю зігріває,
А душа вогнем палає
І аж подих завмирає.
Розіб'ю я крильми хмари,
Небо плаче. Змиє бруд.
І розсіються всі чари,
Та прокинеться весь люд.