Зайти за райдуги, громи,
Кудись у лабіринти літа,
Де птах із дужими крильми,
Впускає духів гір в трембіти,
Де на світанку степ дзвенить,
Смаглявим золотом пшениці,
І стежка звивисто біжить,
До небокраю, як лисиця.
Спинитись на отій межі,
Де тиша переходить в вітер,
І десь отам, де ні душі,
Із соняхом погомоніти.
Зійти аж на Чумацький Шлях,
Де зорі білі й геть солоні,
Відчути на своїх плечах,
Тремтливі місячні долоні.
Не піддаватися журбі,
Завжди і всюди пам’ятати,
Що щастя - тільки у тобі,
Його лиш треба розпізнати…
