Сонце виштовхує новий день,
Котить по небу, скидає на землю,
Змушує півня співати його пісень,
Прориває безпорадної ночі греблю.
Випускає на волю денні барви,
Живих винагороджує роботою,
Повертає до себе соняхи й мальви,
Розсипає сонячних зайчиків з позолотою.
А вони стрибають, радіють свободі,
Для тільки звільнених перешкоди відсутні.
Дивись, один всівся у тебе на лобі,
І з ним удвох ви здаєтеся всемогутні.
А я ловлю свого, невловимого –
Чи то зайця, чи день, чи порцію щастя…
Чи то сонця… але свого, єдиного…
У якому лише зустрічі і не треба прощаться…
У якому сніданки з коханням і кавою,
Сонця ромашок заглядають у чашку…
І ти від щастя видаєшся зухвалою,
Заплітаючи в сонячні коси ромашку…