Я з поверху десятого лечу,
бо рогоносець – люте здоровило -
сказав конкретно: «П’яному квачу
конати в муках на сталевих вилах!»
Лечу й благаю: « Господи, прости!
Аз - многогрішний! Де подіти правду?!
Але врятуй поганця, відпусти!
Не зважусь більше на подружню зраду!
Не буду я сатирити повік,
повчати і тлумачити не буду.
Я житиму, як добрий чоловік,
без зайвих пліток, наклепів і бруду!
Не геній я – звичайний бевзь і квач!
Мізки вправляти грішникам? Нізащо!
Ти їх такими сотворив! Пробач…
Попи підправлять… Це – Твої смотрящі!
Я віршики писатиму про сад,
про поле, море і блакитне небо…
Не дорікне мені ні жоден гад,
що я забув, о Господи, про Тебе!»
Лечу, а гілка за штанину – хап!
Не встиг моргнути з переляку оком!
Внизу - калюжа. Я в калюжу – ляп:
м’яка посадка вийшла ненароком!
Обтер багнюку, рештки блювоти,
Зідрав на носі випадковий прищик:
«Яких дурниць наобіцяєш ти,
коли у вуха вітер смерті свище!
Та все-таки потрібно пам’ятать,
як аксіому, а не забаганку:
щоби тобі не довелось літать,
шукай на другім поверсі коханку!»
2020