Анастасіє,
А хто б закинув у часи Еллади й Одіссеї,
Аби пізнати первинне джерело твого імені,
Аби спитати тих богів таємниці втілені
У слові сакральному, такому ж коханому
Й відчайдушно бажаному! Там зорі омріяні,
Там думки лиш теплом майбуття завіяні!
Воскресіння у кожній літері твого імені
Завше магічне для чуттів та душі моєї!
Промовляю “Анастасія” я кохано!
Промовляю ніжно, квітно і тендітно!
Вимовляю пристрасно й запально́,
Наче маю бути я надновою фінально!
Анастасіє, ти мій сапфір,
Океанічна глибина мого серця,
Якої безкраїй темний колір
Синього символізує безмежне
Й споконвічне кохання!