Нанизую сльозини, ніби дощ,
В душі весна замолена снігами,
Співає у думках бентежність прощ,
Нема вже тата, не обніму більше мами.
Тримають, рідні, сонця джерело,
Тримають повінь згореного неба...
Думки увись - у них все віджило,
Згубитись в них людська моя потреба.
В загравах бачу мамині сліди,
У раннім квіті ніжний погляд тата,
Летіла б птахою весняною туди,
Де так без них сумна й порожня хата.
Старий поріг од вітру занеміг,
Засмагла вишня, старістю обнята,
Там ніби світ кінця свого добіг -
Торкнув життя, що в спогаді розп’яте...
#лесяутрисковоробець
