На жаль, в житті буває так:
На сцені перший, хто руйнує,
З небес не раз робили знак …
Та де … Ніхто не чує …
Аж тут, дивись, якийсь дивак
Ростить чарівну квітку,
Не за зарплату, а за так,
Голубить, наче жінку …
У квітки тої є талант,
Вражає кольорами,
Той чоловік не дилетант,
Жив мирно із зірками …
Як в хаті щира є любов,
То квітка наче вишня,
Діток чекати знову й знов,
То пелюстками пишна …
Як недовіра і журба,
Невиразна і сіра,
Як не дай господи війна,
Одразу почорніла …
Хотів у нього один пан ту квітку відібрати,
Старався він на цілий світ брехню якусь сказати,
Що в нього в хаті справжній рай,
Достаток і повага,
Тоді, коли усяк то знав,
Облуда і зневага …
Послав дружину і не раз
Щоб вмовила продати,
Вона обожнювала час,
Щоб утекти із хати …
За словом слово, хто там зна,
Як почуття родиться,
Дивись у нього квітка ця,
Вже трішки червониться …
Умовив хитрий чоловік,
Садівника нещиро,
Занести квітку на поріг,
Лише на мить із миром …
Прийшов. Стоїть. Червона вся.
Це в мить намалювали.
І звістка містом вже пішла -
Ото всіх здивували …
Чи здалося, що колір той
Пішов із ним із хати?
Спитайте краще у очей,
Що звикли сумувати …
…..
Хотіла так вона не раз
Втекти кудись далеко,
Просила наче у казках
Щасливого лелеку …
А потім квітку на вікні
Свою таку ж створила,
Жила та квітка у тюрмі,
А потім раптом … крила …
Пішла кудись у небеса,
А квітку залишила,
Тепер подвійна та краса
На підвіконні жила …
Дививсь щасливий чоловік -
Обидві наче вишні,
Вже й він пішов, минув свій вік
Віршем, а може в пісні …
Дякую за такий гарний вірш про квіти, у мене в кімнатах є зо 30 квіток, які я старанно доглядаю, а ще я щовесна висіваю у своїх квітниках, і тішуся ними, коли вони розквітають...