пам'ятаєш, ми зайшли у єврейський район
і довго дивились на люки й котів,
сонцю тоді бракувало слів
нам тоді бракувало пів
горнятка чистого йоду;
волога білизни стікала в траву,
оголені тюлі ховались за склом,
ми ж були світлом і стали тлом,
гусячим пір'ям, потім крилом
небесного дежавю.
зривали "винайми кімнат" з цеглин
пірнали й пірнали у спрагле: "будь"
ми були певні, що наздоженуть
хвилини мовчання, вічність секунд
і стягнуть у морок та глиб.
в той день сонце мліло між нами і в нас
в той день ми відвідали сотню дахів.
я б прирівняла нас до птахів
з крилами кольору малахіт,
що воскресають не раз.