Ти чув колись ці порухи душі,
Коли душа до тебе прилітала,
В сезон неспинних цих нічних дощів,
Коли ночами я не спала?
Я відкривала тихо твої двері,
Бо так боялась, щоб не розбудить.
Бо всі ті дні із пам"яті не стерті,
Так захотілось поряд посидіть..
Присіла тільки на одну хвилинку,
Поклала руку на твоє чоло.
Таку душі здійснила забаганку,
І їй на цей раз знову повезло.
А за вікном, як завжди непогода,
І тонкий місяць загляда в вікно.
Він там, у небі верховодить,
І від проміння в хаті осяйно.
Ти відчував мою колись присутність,
Коли приходила до тебе я вночі?
Чи рятувала так твою самотність,
Коли безперестанку йшли дощі?
Це час змінив усе безповоротно,
З тобою ми не молоді давно.
А я приходжу часто непомітно,
Другого просто більше не дано..
Ой, так зворушливо. .Наче й про моє нинішнє життя...Роки летять...ми з острахом боїмось старості...Піклуємося про ближніх, дорогих нам половинок...
Всього найкращого Вам!
Чудовий вірш. Що стосується музики. Все життя любив слухати саксофон. Колись прочитав цікавий вислів. Музичні твори на саксофоні, це стан душі чоловіка від якого пішла кохана жінка. Дякую за супервірш!