Наснився сон мені. Читали вірші люди.
Овації гучні, здригалася земля.
До мене підійшли: « А ти наступним будеш.
Всі хочуть, щоб читав ти вірш про «Короля!»
«Я ще не написав!..» - шмальнуло, наче зрада.
Я ще не написав - вже вимагають вірш!
Отак і Королю наказує громада:
«Ми піддані Твої! Давай, давай, скоріш!»
Ми бачимо Його блискучого, на троні.
Корону й ту не Сам ВІН поправля – слуга.
Васали при дворі і вірна охорона,
І правити ЙОМУ Господь допомага.
ВІН сумнівів своїх виказувать не сміє.
Якщо бринить сльоза, то не на людях. Ні!
ВІН - міцності взірець, синонім слову ДІЯ,
До нього бідняку, як до зірок мені!
Бо я – всього лиш я: ні почестей, ні служок,
Та й вірш мого життя не бачив читача.
І муза не завжди зі мною щиро дружить -
Примхливий норов свій виказує дівча.
Бо я - всього лиш я: люблю солодке «Браво!»
А пОперек якщо, тоді – карась чи троль…
На подіум іду, а з Неба пада слава!
А в партері кричать: « Король! Віват! Король!»
08.09.2020