Вже видно, пробудилася вона,
Бентежна, щира, молода.
Немов би українки довгокосі
Засумували ... і зробилась осінь.
Уся з віршів, з емоцій, з барв яскравих
Ще несмілива, і неговірка …
Це уже потім строга, величава.
Це зовсім потім загадкова і п'янка …
Ти знов осіннім листям розцвітеш,
Блукатимеш своїм мінливим небом,
Своє загубиш, а чиєсь знайдеш,
Візьму й заграю щось для тебе …
І знову десь у парку музикант.
Шукатиме дві скрипки для оркестру.
Чи просто збіг? Украдений талант?
Зрадіє осінь: ти зі мною, мій маестро!
Та хто б отак та ще б і не зіграв,
Очі закрив, ледь-ледь змахнув руками,
Цей зруб в кутку немов роялем став,
Лишень встигай очима за смичками …
Та хто б отак та в небо не злітав
Кудись між хмарами змагатися з птахами,
І тільки вітер нас не помічав,
Геть заклопотаний стрімкими віражами …
Вже видно, підкрадається вона,
Ніхто її й не в силах оминути,
Ще трішки сонна і ледь-ледь сумна,
Та буде … обіцялась бути …