батько – найважливіший чоловік
в житті твоєму. так і ти для нього:
найкраща, найдорожча, найрідніша.
він тебе любить, пестить, береже,
захищає від кривд та зрад.
ти його мала принцеса, він для тебе
нічого не шкодує, робить все, що може.
хто ж як не батько, так тебе любитиме?
коли тобі буває сумно й страшно
чи раптом захворієш, чи якась біда,
хто, як не він, подумай, все покине,
щоб лиш про тебе дбати, щоб ніколи
не плакала вже донечка його?
щодня такі думки у мене в голові
кигичуть, ніби чайки понад морем.
і що мені робити з таким горем?
якби я виросла, оточена й твоєю,
і маминою спільною любов'ю,
Якби з дитинства знала, що то є сім'я,
тоді, можливо, я
була б щасливою, як катя он чи свєта,
а так я – мов у космосі розгублена планета
без батька! як же мені жаль!
ти справді все покинув: не заради мене,
а навпаки якраз покинув нас,
коли я ще була у маминому лоні,
щоб я довіку плакала й страждала,
та все у неба, та в зірок, та в місяця питала:
ну, як же ж так? навіщо і чому?
всі запитання падають в безвихідну пітьму.
одне лиш знаю. тату, я дякую тобі,
так само й мамі, адже в вас було кохання,
і з того вийшла я, принцеса попри все. –
нехай тобі лелека й царівну принесе.
щасти тобі. погано, що не знаю,
який ти є насправді молодець!
ти був поганим батьком,
та й віршику – кінець
цей вірш належить не мені, якщо чесно, а одній авторці, котра покинула цей клуб і забрала свої твори. вона погодилася, щоб я їх видав, щоб вірші не пропали
