Наче знову юний, років
мало стало, мало кроків
ще зробив, побачив мало,
в спогадах тепліше стало...
Пар на склі, малюю пальцем
візерунків дивні танці.
Подих, дотик, рух вологий -
вздовж хмаринок, вздовж дороги.
Звірі-образи: обличчя
зазирають з потойбіччя.
Дивляться у вічі - знаю
з якого заглянули краю.
Там все ж зимно, тут тепліше...
Пар на скло пустив потішно.
Любі звірі, грійтесь, любі!
Гріти не зніміють губи.
Подих, дотик, рух як пензлем -
ми і тут буває мерзнем.
Так буває - там тепліше,
де уявних звірів більше.
Бо збагнуть не просто буде
звірі де живуть, де люди.
Ліпше жити де тепліше...
Звірів на вікні залишив.
Оселив на склі, прозоро
щоб дивилися довкола.
