Ця розлука нестерпна, любий!
Ця розлука, як темна ніч,
у лещата стискає груди,
притуляє сльозу до віч.
Заклинає і проклинає.
Скільки можна вже самоти?
Ніби й далі уже від краю,
а до тебе ще не дійти.
Не торкнутись руки, о Боже,
скільки болю іще й в цьому!
Вже не можу, не мож, не можу!..
Але скаржитися кому?..
Бог рятує - велика дяка.
Тільки шлях надто довгий цей.
Застигає довкола мряка
і не визріти панацей.
І не взріти країв, до дітька!
День за днем неустанна тінь...
Тільки зустрічей теплих кілька
ще зрятовують від терпінь.
Ця розлука занадто довга -
третій місяць горять сліди,
де роз'ятрилася дорога
небезпечного "відійди!".
Але вірю, уперто вірю -
ще краплинка і стріча жде,
і на нашім сумнім подвір'ю
жовтий соняшник розцвіте.
І зустрінуться врешті руки...
Бачить Бог, знаю, бачить Бог,
що жорстокішої розлуки
не було ще для нас обох!
10.06.20 р.
