їм випало зайти за межі слів_
з них викрала зомлілі душі тиша_
ядучі німби зрубаних голів
північний вітер як свічки колише_
>
їх викладуть подобою хреста,
їх продадуть юрбі до сліз голодній
в забутих богом зляканим містах
де бродять жовчі течії підводні_
>
рулади вовчі замість молитов_
хмар сиві товщі сперлися на кручі_
земля квітуча смокче кислу кров
неначе час голодна неминучість_
>
їм випало зборовши страх зайти
за межі сміху, схожого на відчай_
нічийні імена не зберегти,
гранітним плитам не спасти обличчя_
>
пасуть отари ті ж самі жерці,
те саме сонце виїдає очі,
той самий сумнів знищить рими ці
як тільки крик зламає ґрати ночі_
