Здавалось, любові нектар розчинився в повітрі –
Він пахнув бузком і конвалії цвітом живим,
Вливався у вени і схлипував з леготом-вітром
У пору весняну ночей неповторно хмільних.
Любов зачаїлась в очах твоїх, рідних до болю,
У тихому погляді, в ніжних й буденних словах…
І дихалось глибше… То Доля, коханий мій, Доля
Зустрілася з нами в бузкових квітучих ночах.
А далі – життя: одцвітали закохані квіти,
І сонячні ранки, й смутні затуманені дні …
Ми в парі, коханий… Зростали, й сміялися діти,
Й любов зустрічали у місячні ночі ясні.
Ми разом у парі долали тернисту стежину –
Життя дарувало події і добрі, й сумні…
Ти - явір мій сивий, а я твоя ніжна калина,
Чи це тільки спогад, що сниться весною мені?..