Так добре те, що ти - це не ніщо,
Від чого й досі, щось таки зірветься -
Втече геть від очей, допоки не
Згорнеться у рядки звичайних текстів,
І не сказати б все ж, що це - на жаль,
Але й щастя тут - на чеснім слові...
Коли б усі безмежності і далі
Змогли переді мною стати знову
В твоїй подобі, як в одвічній книзі -
І важко тут щось мовити інакше,
Можливо й напишу я щось потрібне...
Та все ж читач, гадаю, з мене кращий, -
То може й добре: ти - це не ніщо,
Хоча мені тепер - немов міраж,
Можливо, через вище сказане
Усе , не «твій» я, тобто і не «наш»
Тому й до того як мені всміхнутись,
Буває, часом, мене споглядаєш
Багатозначно ти, та й раз у раз
Дивлюсь я й сам у себе так. Ти знаєш,
А в цім - весь гумор нашого Творця,
Бо нам лише частинами судилось
В цім світі бути того, що в свій час
Перетекло в «сьогодні» й в нім збудилось,
Хоч і не скажеш теж, що ми - ніщо
На цих реальності просторах, де
З одвічності всього йдемо в одвічність
Того, що за межею мовчки жде.
Лиш жде? Та ні, згадати варто лиш
Про курс на цій життєвій магістралі:
Посталі ми з нічого ідемо
До нього знов, воно ж для нас буває
Супутником думок, а раптом може і
Полине в світ з грудей у формі співу, -
І так весь час всередині ховаєм
Завжди якісь його аспекти - всі ми.
І ти в собі теж вміщуєш його,
Воно ж саме - усяку нескінченність
Тож через це, для мене ти - межа
Між мною й ним, у будь-якому сенсі.
ID:
869754
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 28.03.2020 18:27:18
© дата внесення змiн: 28.03.2020 18:27:18
автор: Зіґфрід
Вкажіть причину вашої скарги
|