У мене все чудово, справді, за винятком одного:
Я покохала охоронця, не знала, що чужого.
Образа й гнів - це почуття, які слід приховати.
Про них впродовж всього життя старатимусь мовчати.
Ні слова я не вимовлю з коханим на прощання.
Слова в такому випадку загострюють мовчання,
Що палко так обожнює оцю премудру тишу.
Наївні мрії свої в минулому залишу.
В самотньому мовчанні із горя я зомлію,
Полюблю до нестями нездійснену надію.
Зазнаю катування в безжалісних інтригах.
Письменники їх часто описують у книгах.
Досвідчені поети присвячують їм вірші.
Печальні біографії в реальності ще гірші.
Чомусь так важко стримати ці крихітні сльозини.
Він виміряв злим серденьком моїх нещасть довжини.
Він виміряв злим поглядом моїх нещасть висоти,
Через яких солодкого я покладу до рота.
Душі сьогодні не гріє чай, хоч завжди зігріває.
Тому я п’ю вино за те, що нас вже не єднає.
Не прокляну на самоті всього, що з ним зв’язала.
Не прокляну його думок, бо вчасно розпізнала.
Не прокляну на самоті тих слів, які змовчала.
