Поезія – світ неосяжний
З глибин аж до самих висот.
Занурюйся в світ цей прекрасний
Пульсуючих з серця частот.
У ньому відкриті всі далі,
І про́стори все́світу в нім,
Глобальні події й зухвалі,
І бурі могучі, і грім.
І ті кораблі в океані,
Й на річці маленькі човни,
Що вже на світанку туманнім
На борт піднімуть якорі.
У ньому античні герої,
Легенди прадавніх віків;
Із міфів, й з фантастики зброя
Стріляє в своїх ворогів.
У ньому й маленька пушинка
З кульбаби, що вітер несе,
Й в долоні біленька сніжинка,
Розтане яка й потече.
Щось рідне й до болю знайоме
Є в світі оцім чарівнім,
Яке в круговерть невгамовну
Внесе корективи свої.
До білої хати здале́ка,
У рідну свою сторону́,
Вертає додому лелека
Й на крилах несе нам весну.
А біля хатини матуся,
І діти маленькі в сім’ї,
Та співи пташок, що несуться
З вишневого саду її.
Чудовий твір. Позитивне загальне враження. А ось цю частину можна було й окремо:
До білої хати здале́ка,
У рідну свою сторону́,
Вертає додому лелека
Й на крилах несе нам весну.
Це як окремий самодостатній твір! Дуже гарно і поетично.!
Та хотілось щось добавити у вірш щось своє рідне: хатину, вишню, лелеку, а то без цього вірш був би недовершеним. А вийшло, дійсно, що рве вірша.. Можливо, щось пізніше перероблю. Дякую за відгук!