Не Ханаан, не Індія, - ніщо,
Окрім того, що в раз перед очима,
Хвилину лиш пробувши, - відійшло,
В мізках збудивши думи про причинність
Всього, що сам забудеш за годину -
Коли багаттям ніби обвуглившись,
Душа над тим розплачеться невинно,
Що потім знов тікатиме в колишність.
Як стану лиш в глибинній самоті,
Довкола гляну і невинним співом
Озветься щось, не владне видноті,
А там - піде, немов би оніміле,
Сказавши лиш, що світ, а з ним - і я,
Що кожен день без сенсу воскреса -
Єдина світова релігія -
Своїх уявлень сповнена краса.
Свідомість - чудернацька, в ній - весь Ти,
По волі чий за колом йдуть планети,
То як, скажи, відмінність віднайти
Тепер між "народитись", чи "померти"?
Коли фантазій виром оповиті
Мої до себе мовлять в раз вуста,
Що ти життя даєш всьому в цім світі
І під ногами все - Земля Свята.
Тож вам мої, незлічені світи,
Обійми повсякчасно розпростерті,
В часи, коли стискаю у собі
Я "алілуйя" - глас молитв і смерті.
ID:
868693
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.03.2020 17:18:27
© дата внесення змiн: 20.03.2020 17:18:27
автор: Зіґфрід
Вкажіть причину вашої скарги
|