ГОЙДАЄ ЛЮТИЙ КОЛИСАНКУ
Гойдає лютий колисанку,
Де сотня куль, а смерть - одна.
В обіймах тисне забаганку,
Спокусливу у всім коханку,
І бенкетує сатана.
І не нап'ється, як востаннє,
Снопами жне під бій курант,
Збирає душі... поза гранню,
Наперекір всім сподіванням,
На полі тім - його талант.
Обжинки, що прийшлись на зиму,
Фурункул, на мороз прорвав,
Що мучив довго і незримо,
З"їдав пожерливо очима...
Про втрату сатана згадав
Нащадки гетьманів, Атланти,
Нас нищить ворог лютий знов
Поза межею...Емігранти, -
Один народ, та в нім мутанти
Блакитно - жовтих хоругов.
Гойдає лютий колисанку
Де сотня душ, синів моїх
Слова кохання та... на ґанку
Що втома дня? Аж до світанку
Їм щебетали солов"ї...
Гойдає лютий колисанку
І шосту зиму йде війна...
Не спиться матері до ранку
Васильку, Павлику, Іванку...
Як літо, мати молода...
Н. Карплюк - Залєсова
28.02.20.