ми стали паралельними шрамами
на згорбленій, знекриленій спині;
стигматами від крил ангела,
що витав у нашому сні...
нас лизало солоними краплями
захмарене небо сльозами дощу;
тумани, що в'їлись у вулиці плямами:
як слово "біль" в'їдається у слово "прощу"...
ми раптом налізли порізами
на тонку і змучену руку.
і до крику тихо продовжуємося різати
стежки венами в розлуку...
і часом ми під шкіру в серце,
у набухлі та покусані судини,
і під язик, схоже на лате з перцем:
гостро, терпко, ніжно і несхильно.
