— Життя, ти прекрасне! Я буду казати до скону!
Допоки живу, поки ріками — венами кров!
— Так справді гадаєш? А відчай, прощання, а втома?
Десятки за спИною їдко-колючих розмов...
— Ні-ні... не кажи... все минає... воно тимчасове!
Ти — вчитель! Гартуєш! Це лиш черговИй твій урок!
Ти — ніжність, кохання, удача, ти —зцілення словом!
— Я — в прірву безглуздий останній приречений крок...
А словом вбиваю...
— Лікуєш!.. Загоюєш рани!
— Хіба ж їх загоїть сльозами окроплена сіль?..
— Ти — безмір душі і очей глибина океану!
Ти — пульсу удари з відлунням на тисячі миль!
— Я — леза холодного сталь на чийомусь зап‘ясті.
Я — кров на асфальті, не змита вчорашнім дощем.
— Ти — світло!..
— В тунелі?..) Я — морок...
— Любов ти і щастя!
— Я — в горлі клубок! Я — у серці розбитому щем!
— Мовчи! Бо не чую! Землі не торкаються ноги!
Дивись! Я лечу! Відштовхнутись змогла що є сил!!!.
— Смішна... Що ж... удачі. Лети... Не забула нічого?
... Угору хотіла?! До неба?!.. наївна... без крил...
