Отак і я своїм обранцем
(Не римуватиму із ланцем)
Була уражена та зла,
Десь мої думи схаменулись,
Чола торкнулись та здригнулись –
Дивитись краще не могла?
Колись я стверджувала певно,
Що кращій він та серед перших
Мужчін і парубків, а я
Його і навіть не достойна,
Хоч виглядаю я пристойно
І честь і радість то моя.
Та вкрай усе це обернулось
І досі впевнена потім,
Що та зухвалість вольнодумність
Побила серце наче грім.
Що я збираю по краплинах
Свої і мрії і вірші
І розчарована невпинним
Тим злющім острахом душі.
Чи може серце закохавшись
Спинити долі стрімку путь?
Чи може краще розірвавши
Сторінки нові розгорнуть?