(Присвячую Валентині Тимофіївні Лук’яненко, відомій травниці, невістці борця за незалежність України Левка Лук’яненка, котра теж внесла вагомий внесок у цю справу. Померла 27.08.2019.)
Вона пішла у засвіти. Раптово…
Чернігів сколихнула новина.
І гірко так, і холодно від того.
На другий план відсунулась війна…
О, скільки ж вона мала справ буденних,
Щоб Україна, врешті, відбулась!
Здоров’я віддала за сьогодення,
Мо’, ж тому й доля рано відцвілась?
В печалі і сини її, й онуки,
І серпень п’є журбу, і навіть двір.
Він пам’ятатиме ходу її і руки –
Нелегко доживалося вдові.
Вона пішла без докорів, без слави –
На відпочинок вічний відійшла,
Залишивши, нарешті, свої справи.
Ця жінка не боротись не могла.
Душа її любов’ю одержима,
Світилась добротою до людей,
За втраченим ніколи не тужила
І часто джерелом була ідей.
Була вона і ненькою, і другом,
Уміла віддавать – не позичать,
Ділила навпіл інших вона тугу,
Не шкодувала і свого плеча.
Вона пішла, щоби згори зорею
Світити Україні у путі,
Хто був близький, а чи знайомий з нею,
Той знав її важливість у житті.
Тектимуть літа, осені і весни,
І віхолити буде знов зима,
Вона ж у снах не раз іще воскресне –
Не прийде лиш ніколи вже сама…
А буде за межею, де світанки
Не будуть проганяти ночі й сни,
Щоб оберегом стати для Іванки,*
Синочків, України і… Десни.
Вона пішла туди, де зупинився
І час, і бій за себе і за всіх.
Так хочеться, щоб кожен уклонився,
Цій жінці-українці й помолився
За власний перед нею й Богом гріх!
28.08.2019.
* – внучка Валентини Тимофіївни.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, шкода цю справедливу, талановиту жiнку. Це ж вона була дружиною брата Левка Лук'яненка - Олександра Лук'яненка? Бо вiн, кажуть, колись ще i книгу спогадiв видавав. Ось, дивiться: http://speckor.net/nevzhe-tse-bulo-z-namy-knyha-spohadiv/