Мені сьогодні снився дивний сон.
Такого сну ще в мене не бувало.
Явилась ти поміж зелених крон,
В блакитнім небі сонце засіяло.
Обличчя твого зроду я не знав,
Але в його красу я закохався.
Тебе, богине, я за руку взяв
Весь світ із нами радісно вбертався.
І океан у нас став під ногами,
Упали ми у синю глибину.
Пройшов усміх прекрасними устами,
Тебе до себе міцно пригорну.
Та врешті решт потрапили в кімнату,
мене до себе тихо притягла.
Уста в уста, так солодко й завзято,
Мене ти цілувати почала.
Щаслива мить , найкраща мить в житті!
Тебе не відпущу я вже ніколи...!
О ні! О ні! Я я благаю НІ!!!
Будильника заграли дзвони...
Мара розтанула, пішла у небуття,
Кохана зникла в сірому тумані.
Який же сенс тепер з цього життя?
Може пропасти в п'яному дурмані?
Я все лежу, вже день іде до ночі,
А з голови не йдуть її вуста.
І сльози тихо омивають очі,
І душу жалість все гризе густа.
Лежу й молю я в пекла і у раю:
Хоча б на мить в блаженність цю верніть!
У світі цьому скоро я сконаю!
Мене у сон, до неї відпустіть!...
