Зранку сонечко сіяло,
потім хмаритися стало.
Дощик почав накрапати.
Поховалися звірята.
Хто у нірку, хто - в дупло,
хтось із пта́шок у гніздо.
А комусь не пощастило -
дуже вже раптова злива.
Як далеко до домівки,
схованкою буде гілка,
чи листочок, чи грибок,
чи над річкою місток.
Літній дощик - не біда,
бо недовго йде бува...
Он маленький горобець
теж сховався накінець.
Поки думав та гадав,
дощ добряче поливав.
Правда, вийшла та домівка
ненадійна, гнеться гілка!
Ще й хитає вітерець її трохи...
Горобець вирішив:
-То не біда, коли з неба льє вода.
Вирішив чекати далі.
- Дощ не страшно, то - деталі.
Скільки того там дощу!
Лиш затихне - полечу.
Трохи капає із неба,
може, так воно і треба.
Лиш тоді не цвірінчу,
коли ноги промочу.
Я ж не скачу по калюжам,
бо слухняний, навіть дуже!
І, хоч капає із дзьоба,
не страшна мені хвороба.
Змалечку зі спортом дру́жу,
а спортсмени міцні дуже!
Я ж не просто горобець.
Я - спортивний молодець!
Ванни сонячні приймаю.
Потім - скачу і літаю.
Тренуватись завжди треба.
Бо хто зна, що там із неба
завтра буде пролітати,
може й снігом "замітати"...
Дощ і сам вже схаменувся.
Винувато посміхнувся,
і, скінчився накінець...
Полетів наш горобець!
