Любий,
завтра я сідаю знову у потяг і їду.. Ні, не від тебе, а до моря. Недавно повернулася з Одеси. Зрозуміла, що моє серце хоче відчувати хвилі і засинати під їхню колискову. Можливо, ми колись разом сидітимемо на пляжі і дивитимемося на зорі, слухаючи тиху мелодію морської ідилії. Я б дуже хотіла тебе поруч. Їсти домашню піцу на березі, пити мохіто і базікати аж до сходу сонця. Зустріти перші промені, цілуючись з тобою і дякуючи, що ти є у моєму житті.
Я люблю тебе.
Завжди любитиму, завжди плекатиму і завжди триматимусь тебе. Не знаю, чому раптом я стала ще більш сентиментальною у листах... тут я максимально відважна, максимально відкрита і хоча б не боягузка. Дякую, що дозволяєш бути тут тією, якою б хотіла себе бачити в реальності.
Знаєш, коли їхала на цей міні - відпочинок, планувала плакати. Не смійся. Я реально хотіла вилляти в солоне море усе, що в мені сиділо цілий рік. Коли холодна вода торкнулась моїх блідих ніг, коли очі узріли найщасливіших пташок морського середовища — чайок, коли плечей торкнувся вітер — заплановане одкровення кудись поділося. Не хотілось ревіти, скиглити, нити про несправедливість, або ж просити про щось. Хотілося просто дивитись і дихати тим повітрям, яким дихає море... Настільки мені було добре, уявляєш? Море — це мій єдиний лікар, який зцілює не тільки душу, а й думки. Не хотілось себе клювати (як то я роблю зазвичай), думати про чужих людей, порівнювати себе з іншими, знецінювати себе, не любити себе і т.д. Хотілося лишень жити. І я жила... і я дихала, і я усміхалася, — і я таки щось відчувала. То не була свобода... то була перебудова мене самої.
Я дивилась на хвилі, і думала так: море люблять будь-яким: і холодним, і буйним, і агресивним, і німим... воно собі існує, ось таке просте і прекрасне. І в мене зародилося питання до себе: “То чому ж я будую собі огорожі, якою мені бути, а якою ні?”. Я часто себе критикую і часто сварю себе, через що не можу бути якоюсь легкою, натомість — замкнена : у діях, рухах, думках. Постійно боюся чогось, коли потрібно просто жити: не чекати, не очікувати, не порівнювати, а рухатися, охоплювати зустрічних своїми хвилями, пінитись, надихати, приймати й водночас вміти давати відсіч, — і просто бути. Можеш не вірити, але морський вітер вивітрив погані відчуття, залишивши лише легку засмагу, так що я тепер не бліда поганка, а тепле какао.
Тепер знову їду до моря, та вже в іншу країну. Буду там до кінця серпня перебудовуватися, оновлюватися, зцілюватись. Сподіваюся, в мене вийде, і я повернуся з нотками оптимізму і запахом солоного бризу. Обов’язково привезу тобі сувенір: якісь солодощі або ж статуетку у вигляді маяка.
Подумки буду з тобою, у вільний час писатиму, як завжди, солодкі-пресолодкі листи, нароблю купу фотографій, аби похизуватися портовим містом. Не сумуй, час пролетить швидко, і ми обов’язково зустрінемося в тенетах медових розмов.
Кохаю тебе,
Твоя...
ID:
844667
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.08.2019 01:48:30
© дата внесення змiн: 15.12.2020 23:45:57
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
