Прачем на кладці сіре полотно
Жінка в морщинах вибивала з бруду.
І, що удар - білішало воно,
Дивились на роботу збоку люди.
Вода була чистенька, як кришталь,
В ній полотно нагадувало хмари.
Бігла вода, кудись у синю даль,
Де вечорами світяться стожари.
А метрів п’ять… На березі струмка,
Розчервонілась кущиком калина.
І гілка дарувала, мов рука,
Червоні грона – крила лебедині.
Це була казка, наче все у сні…
Зелений луг і небо синє-синє…
Червоні ягоди на білім полотні,
Немов вино на новій скатертині.
