Обережність з бажаннями тягне кудись в невідоме,
Й пручатись немає ні віри, а ні наснаги.
Посіріла картинка, та і сивими стали скроні,
А внутрішнє військо кричить: "Полководець нас зрадив!".
Хоч й поранень в нас жодних, та і жодної втрати чи смерті,
Навіть адреналін всох до останньої краплі,
Усе рівно живе воїнський дух - він бо понад-упертий,
Сам-по-собі, не шкодуючи тих кого вже утратив.
Й не тримати надії до тих ко́го знаходить,
Й не триматись (своїх, чи чужих?!) орієнтирів.
Самостійне життя, ще й таке, що ні з ким і ні в чому не згоден,
А глибинні думки полишати глибше вічної криги.
