Це було давно... Ще влітку.
Серед поля розцвіла
Жовта і велика квітка!
Загорланила ворона:
-Це ж справжнісінька корона!
З позолотою, коштовна,
І яскрава невимовно!
Певно, сонечко згубило,
Як з джерельця воду пило
Тут злетілись горобці, -
Ті ще хвастуни-знавці:
-Не корона жовтий круг,
А звичайний капелюх,
Під яким сховатись в спеку
Зможе сойка чи лелека.
-Не погоджуся ніяк! -
запищав з нори хом'як.
Це розправив серед поля
Хтось велику парасолю,
Щоб у непогожу днину
Захистити комашину.
А мала весела бджілка
загуділа:
-Це ж тарілка!
Повна меду запашного,
Ще й пилочку золотого.
Раптом вщухла суперечка.
Кроки вчулись недалечко.
Полем, дівчинка гуляла,
Квітку за голівку взяла...
Потримала у долонях
Та й із подивом сказала:
-О! Який чудовий СОНЯХ!
Дуже сподобався.
