Розлюбити не в силі, заставить себе я не можу…
Я тепер, як раніше, про тебе думками живу.
Ти ікона моя, на якій бачу усмішку Божу,
Без якої існую, щомиті побачити жду.
Я сьогодні дізнавсь, моє серце збирається в вирій,
Мили стежку до нього холодні осінні дощі.
Розповісти хотів, що в душі, тобі щиро-прещиро,
Що для тебе беріг, ось ці довгі роки у душі.
Вітер дув за вікном, наче кликав мене у дорогу…
Блискавиці шугали, здавалося світ побілів.
Недалеко впав грім на той ясен старечий за рогом
І собака чомусь на дворі цілу ніч скавулів.
Як побачив тебе, до цих пір розлюбити не можу,
І для чого пізнав я нестерпну жагу почуттів…
Родом я з козаків і мені сумувати не гоже,
Не зумів я прибитись в житті до твоїх берегів.