Стоїть самотня хата край села
Далеко від усіх одна – єдина
У ній чекає ненька стара
З країв далеких свого сина
Коли малим тут бігав – то була
Ще зовсім молодою, навчала
А коли сина доля забрала
Давно уже й ходити перестала
Все заросло, бур’яном обвилось
І замість квітів лиш трава
А материнське серце усе билось
Аби від сина звісточка одна
Проходить час а він не повертає
Дні проминають – все дарма
З-за хвіртки сумно виглядає
Старенька мати одинока
Пробач мамо, що так довго був я
В далекий і чужих світах, блукав
Що оминав часом твоє подвір’я
Додому я відколи іще не повертав
Пробач мамо свого блудного сина,
Що десь далекими шляхами втікав
Моя мамусю – ніжна і єдина
Що я тебе вже вдома не застав